Немиті вікна
Привіт, друзі!
Здається, я вже неодноразово згадував, що наш будинок розташований біля дороги, яка замощена своєрідними вапняковими кругляшами — відходами виробництва вапна. Звісно, зверху все присипано щебенем, але каміння все одно постійно виходить на поверхню. Та й сам щебінь дуже пилючний, особливо коли довго немає дощу.
А сухо в нас було майже весь останній місяць, а то й довше. Дощів практично не було, тому пилюка стояла страшенна. Зараз, після кількох дощових днів, ситуація трохи покращилася. Дощі були не безперервними — то вночі пройде, то вдень трохи покропить, але пил прибило.
Проте вікна залишилися брудними. Пил осідав на них увесь цей час, а мити їх не було сенсу. Та й до того руки якось не доходили. Коли навколо така курява, то щойно помиєш — і все знову стане брудним.
Сьогодні я хотів сфотографувати красиві півонії, які дружина підготувала на завтра. Завтра в нас останній дзвоник, і Даринка понесе своїй класній керівниці букет із півоній.
Увечері дуже гарно сідало сонце. Світло було просто неймовірне, а півонії на підвіконні виглядали особливо красиво. Думаю: «Треба сфотографувати». Сфотографував. Але тут одразу стало помітно, що вікно не надто чисте.
Втім, це добре ілюструє нашу реальність. Просто встигнути все неможливо. А іноді просто не хочеться це робити, коли знаєш, що за мить знову буде безлад. А трапляється постійно, коли в тебе малі діти.
Я теж не люблю, коли в будинку безлад. Але діти щодня створюють новий фронт роботи. Буває, тільки пропилососив, прибрав — а вони вже насмітили печивом, хлібом, соломкою чи ще чимось. Іноді дивишся на це все й думаєш: «Навіщо прибирати, якщо через годину знову буде те саме?». Але я переважно прибираю, коли маю час. Це дружині ліньки, точніше їй банально бракує на це сил, бо діти більше до мами звертаються, ніж до тата. І це теж реально виснажує - постійно щось комусь відповідати, не кажучи про допомогти, одягнути, нагодувати, розважити (бо їм завжди нудно).
Ще сьогодні в нас була несподівана гостя. До Даринки приїжджала однокласниця разом із мамою (яка їхали до родичів, що живуть неподалік). І тут виявилося дещо цікаве. Ця дівчинка вже близько пів року вчиться в їхньому класі, але якось раніше не було нагоди ближче познайомитися з її батьками.
І от потім, коли ми з дружиною говорили про це (бо я косив в той час газон) з'ясувалося, що ми колись тусили в одній компанії з татом дівчинки.
Напевно, так часто буває, коли діти підростають. У молодшому віці все простіше: є батьки, є діти, а дитячі знайомства зазвичай не виходять за межі часу спільної гри. Але коли діти стають старшими, їхня дружба вже перестає бути просто грою в пісочниці.
Тоді й батьки починають більше спілкуватися між собою, придивлятися не лише до друзів своїх дітей, а й до їхніх родин. І раптом виявляється, що колись ви разом вчилися, гуляли одними вулицями чи навіть ходили на ті самі дискотеки.
Таке вже життя. Світ виявляється набагато меншим, ніж здається.




Congratulations! This post has been voted through steemcurator09. We support quality posts, good comments anywhere and any tags.