Тіки шо, давай стріляться))
Ото раніше часи були, тільки шо давай стріляться, бо бачте гордість і ще шось там намішано. А трапилось так, що собі тихенько лежала книжечка червоненька в темному закуту. Була вона не проста, бо хтось колись давно її так читав дуже сильно, чи то поклик природи вимагав подібних жертв, чи то для паперосок самокрутнинх воно папір дало смачний. А разом із тим, історія починалась для мене аж із двісті якоїсь сторінки.
Молодому парубкові не сподобався погляд одного пана у закладі хльобання напоїв і ще може чого поїдання. Той пан не тільки дивися не добре, ще й облаяв його. А це Париж якогось там сторіччя і почалось. Молодик каже: "Я вас зневажаю. Де ваша адреса?". А нечема кричить, кидає візитівки в напрямку писка опонента й киває п'ятами.
Треба його потягти на дуель, але за адресою зовсім живе інша людина. Діалог, нове знайомство, але таки до дуелі діло дійшо. А потім молодика познайомили із театром, здається оперним...
Думаю гляну шо воно таке, а то не хто інший як Стендаль. Який у свій час зарубіжної літератури був зареєстрований в аналах розуму, що він Стендаль, і може десь там є червоне й чорне. А що до чого, якщо не читано то ще й було забуто.
Завантажую собі електронний примірничок із вільного доступу, бо вже давно час авторського права минув - читайте хто хоче.
А там історія така, тобто залежно від віку й ще чогось там воно кожна книга окрема, сприймається по різному. Історія про парубка салатного, бо звуть його Жуль'єн чи Жул'єн. А мо то салат Цезар а Жульєн щось інше, загалом одне із імен має бути правильно написане.
Починає хлоп свій шлях із села та лісопилки (зрозуміло, що народився і підріс до того часу), де брати його не дуже люблять, а той пригощають копняками. Батько теж на нього не так дивиться й маючи нагоду спихає його одному мерові, щоб той вчив його дітей, бо мав трохи за дущею науки латини й ще якої церковної грамоти. І прийшов він як вуличний цуцик зустрівши мадам де Реналь на ґанку. А вона потім його так жаліла, що в нього мало трусів))
Так жаліла, жаліла, жаліла і закохалась в нього, бо був він це й розумний та гарний. І почало грати барвами життя...
Що сказать щоб не розповідать, починаєтиься гра в "Гордість та Упередження", хоча той фільм не дуже мною пильно переглядався, пам'ятаю там щось подібне було. Та найбільше мені сподобався кузен, доволі метикуватий священни, церковним одни словом, або доречніше духівник. Що коли робив пропозицію, то на відмові чудодово відреагував словами: "То може ви ще не оговтались від такого щастя й не змогли правильно оцінить ситуацію, то може вам стіл подумати", чи щось подібне, але й після остаточної відмови собі цілком спокійно це прийняв і поскакав далі))
Так от там якась частина твору, до того що вже вдалось мені дійти до маркізи де Ла-Моль, там деяка частина саме чьому присв'ячена. Тож з певної точки зору може бути нуднуватим з іншої цікави, як кому подобаєтья щось що хвилює душу й так далі.
Бо воно те прекрасне почутя є надзвичайної вібраціє частоти, проте зосереджено переважно на двох особах, і наче воно про все, але і ні прощо, тож в той час ніби сюжет стоїть на місці, хоча й рухається. Проте оті всі внутрішні переживання й таке інеш, віддаляють від улюбленішого - пригод та динамічнішого перебігу подій. З іншого боку, це дає зрозміти, що таке буває. Я вас кохаю два дні, а сьогодні вже не цікаво.. А потім знову й знову, погляди, тривоги і зітхання....
На останок зауважу, що ще не відомо чим все закінчиться, та головний герой вже помацав дам заміжніх заміжніх та високородних і йому чуть за це не підстрелели сраку))
А загалом цікаві були час, бо оті всі дуелі ще були чимось може й романтичним, коли пістолі не були такі точні, як зараз, бо здається без нарізки ще дуло було (припускаю). А зараз би людей не залишилось при такій кількості тредсо-твітерних заворушок)))
ррр